A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Павлівська громада
Вінницька область, Калинівський район

Історична довідка


Павлівка — село в Україні, Вінницькій області, Калинівському районі. Населення становить 3915 осіб.

На берегах маленької річечки Верхів, яка тихим плином приєднується до швидких вод Південного Бугу розкинулося село Павлівка Калинівського району Вінницької області. Знаходиться воно за 2 км від районного центру і за 1,5 км від залізничної станції Калинівка-ІІ та за 20 км від  м.Вінниці.

Територія нашого села – це близько 3820 га квітучих, колосистих полів та розлогих лісів. Проживає в цьому куточку України 3840 чоловік, більшість з яких українці ( близько 95% ). Село було відоме ще у ХV ст. Розташоване в низинній місцевості, яка в деяких місцях переходила в болото. Територія була покрита лісом, через який проходив великий чумацький шлях. За стародавніми повір’ями назву воно отримало від імені чумака Павла, що першим збудував будинок та оселився в цій місцевості, потім почали оселятись і інші чумаки. Так виріс спочатку хутір, згодом – маленьке поселення і, нарешті, село.

Хоча існує й інша версія, радянська, дещо відмінна від цієї попередньої. Кажуть, що село було засноване лісничим Павловим.

У XVIII ст. Павлівка входила до складу королівських земель Вінницького староства і знаходилась у володінні Людвига Калиновського, полковника військ коронних. Л.Калиновський збудував у селі уніатську церкву.

 В 1748 році Л.Калиновський розділив село між поміщиками. У селі здавна був гончарний промисел.

Після 1775 року Павлівкою володіла Соломія Холоневська. За часи її володіння, в 1785 році, тут нараховувалось 124 двори з 620 селянами - уніатами.

В 1846 році частиною села володів підполковник у відставці Дехтерєв Терентій Іванович, який страждаючи важкою хворобою, розділив свої володіння поміж підлеглими. Після його смерті частиною села володіла покоївка підполковника Дехтерєва Мазеракі. Зараз збереглася назва кутка, що колись належав цій жінці – мазераківка. До реформи 1861 року селяни були кріпаками графа Грохольського, а потім цілого ряду дрібних поміщиків - Братковських, Клюковських, Дземешкевичів. З 1861 року в селі існувала церковна школа. В 1913-1914 рр. - однокласне початкове земське училище. Перший вчитель - Степан Лаврович Білогруд. На 1898-1908 роки землі було поділено між 12 поміщиками. У 1901 році в селі нараховувалось 470 дворів, 3 водяні млини, 2 вітряні. Головне заняття селям - хліборобство, але багато хто займався і гончарством.

Чорними табунами налетіли на село 19 липня 1941 року німецькі фашисти. Без бою, без пострілу зайняли село. Молодь села, яка була вихована в дусі радянського патріотизму, не могла примиритись з впроваджуваними фашистами порядками, де за кожне незначне порушення була одна кара - смерть. Збирались, радились, як бути далі. Дійшли до висновку - треба боротися. Так в листопаді цього ж року виникла підпільна група, яка згодом переросла в районну. Керівником цього об’єднання був Кугай Петро, комісаром – Волинець Петро.

Вже літом 1942 року проведено кілька вдалих операцій по знищенні фашистів, здобуто кілька стволів вогнепальної зброї, проводились диверсії на залізниці.

Десятого лютого 1943 року на відкриту боротьбу вийшло перших 12 бійців, які зі зброєю в руках організовували напад на невеликі німецькі гарнізони, поліційні дільниці. Основу загону склали члени Павлівської  підпільної організації імені Леніна, що й назву дали загонові. Дехто з партизан вижив у страшній війні, більшість же загинула чи то в боях з фашистами, чи то в застінках гестапо.

Один з найхоробріших підпільників – Волинець Петро Каленикович – загинув, мабуть, найболючішою смертю – його зрадили свої.

За особливі заслуги, мужність і героїзм, виявлені у боротьбі протії німецько-фашистських загарбників в період Великої Вітчизниної війни посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У центрі села височіє обеліск – пам’ятник загиблим павлівчанам, що віддали своє життя у роки Великої Вітчизняної війни за наше майбутнє.

Кутки

Руда. Колись тут жили наші прадіди. Не було у них великих просторих будинків, а були маленькі хатки, мазані рудою глиною. Видобували її на сучасній руді. Дуже давно тут було озеро, яке з часом висохло і дало людям цей будівельний матеріал.

Скала. Це озеро, яке утворилось внаслідок видобування павлівчанами каменю для будівництва. Камінь брали доти, доки не докопались до сильного джерела, яке заповнило усе водою. Вода в озері завжди чиста і холодна. Воно дуже глибоке і має кам’янисте дно і береги.

Мазаракова, Мусевича, Діхтярева. Пізніше Павлівські землі належали гущинецькому панові Тишкевичу, який перед смертю, захворівши психічно, роздав їх своїм слугам і службовцям: лісничому Мусевича, комісару Братковському, землеміру Павловському, старшому конюхові Васильківському, підполковникові у відставці Діхтяреву Терентію Івановичу, покоївці Мазераці, лісникові Стиберському. Люди старшого покоління ще пам’ятають ці назви (нині Дехтерівка – вулиця Пушкіна).

Старий ставок - на цьому місці є ставок, який був викопаний десь у середині ХVІІ ст. Це найстаріший став у сел.

Шоста бригада. Колись село було розділено на бригади. Але лише ця назва існує досі.

Садиби – це найновіший район у нашому селі. Десь у 1980-х роках людям роздали землю для побудови хат, і як говорили люди на ці хати садиби.(нині вулиця Молодіжна).

Коло дуба – тут знаходиться дуб, якому понад 300 -500 років.

Коло колгоспу – тут знаходиться СТОВ „Світанок”.

Коло школи – тут знаходиться сільська школа.

Центр – це географічний центр села.

Прогін – раніше тут проганяли худобу до лісу.

Польова – по одну сторону вулиці знаходяться будинки, з іншого – павлівське поле.

Коло вітряка – тут знаходився колись вітряк. Люди ходили молотити пшеницю на муку. На жаль, вітряка вже не має.

Гусятник – знаходиться колгоспний ставок і біля нього є птахоферма. Колись тут розводили гусей і курей.

Павлівській об’єднаній територіальній громаді підпорядковані населені пункти –с.Мізяків, с.Мізяківська Слобідка, с.Павленки.


МІЗЯКІВ — село, центр сільської Ради, розташоване при впадінні річки Згару у Південний Буг, за 12 км від районного центру і за 10 км від залізничної станції Калинівка-ІІ. Населення —815 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Мізяківська Слобідка й Павленки.

В селі — центральна садиба колгоспу ім. 13-річчя Жовтня. У господарстві 2917 га землі, у т. ч. 1393 га орної. Тут вирощують зернові й технічні культури. Партійну організацію засновано у 1922, а комсомольську — у 1929 році. Комуністів у селі близько 40, комсомольців — 66 чоловік.

Село засноване в XIV столітті.

1735 року селяни Мізякова приєдналися до гайдамаків.

1918 року в селі був створений підпільний ревком на чолі з Ф. С. Гончаренком. Він мав тісний зв’язок з Вінницьким комітетом більшовиків. За завданням ревкому невдовзі організували партизанський загін, на чолі якого стали командир Ф. С. Гончаренко, комісар Біляєв. В лютому 1919 року загін об’єднався з Таращанським полком.

Під час Великої Вітчизняної війни частина жителів села пішла до партизанського загону, що базувався у Чорному лісі.

Соціальна сфера: На території громади функціонують: школа, дитячий садочок, НВК (школа-сад), 2 ФАПи, АЗПСМ.


 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь